Урок 40 Цілься вище

Бонні Сент-Джон втратила праву ногу в п’ять років через кісткову хворобу.

Вона жартома називає себе «одноногою афроамериканкою з Сан-Дієґо без грошей і снігу, яка надумала зайнятися лижним спортом».

Перед цією чорношкірою жінкою з самого дитинства стояло значно більше перешкод, аніж перед більшістю з нас. У дитинстві вона пережила сексуальне насильство, сімейні розлади, розлучення батьків, расову й гендерну дискримінацію, і їй довелося торувати свій шлях у житті зі штучною ногою. Я познайомилася з Бонні під час конференції в Вустері, штат Массачусетс. Я була головним доповідачем у першій половині дня, а вона — у другій.

Бонні вдягла спідницю і туфлі на підборах, незважаючи на те що замість однієї ноги мала титановий протез. Мені сподобалося, що вона не намагається сховати свою штучну ногу.

— Хочете побачити диво? — запитала вона глядачів.

І продефілювала сценою.

Аудиторія вибухнула оплесками.

Бонні часто буває в лікарнях, щоб навідати пацієнтів і виступити перед людьми, які стикаються зі, здавалося б, непереборними обставинами. З такими колись зіткнулася й сама. Якось вона познайомилася з матір’ю 13-річного хлопчика, у якого були жахливі опіки на обличчі й руках. Його матір підійшла до неї і запитала:

— Чи зможе мій син колись жити нормальним життям?

Я очікувала, що Бонні пообіцяє: «Звісно, що зможе». Але її відповідь мене шокувала:

— Ні, — сказала вона, — йому треба цілитися вище.

Вона й сама так учинила.

Коли ця жінка припинила прикривати свою ногу, коли перестала мріяти про те, щоб бути такою, як інші, коли усвідомила, що нормальність переоцінюють, вона наважилася мріяти про щось більше, ніж нормальне життя, — і змогла цього досягти.

Маленька дівчинка з ампутованою ногою перетворилася на першу афроамериканку, яка здобула олімпійські медалі за участь у лижних перегонах. Вона отримала срібну та дві бронзові медалі на Параолімпійських іграх в Австрії 1984 року.

Бонні була не просто спортсменкою — вона цілилася вище. Закінчила Гарвардський університет із відзнакою. Виграла стипендію Родса на навчання в Оксфорді. Її призначили членом Національної економічної ради Білого дому при президенті Біллі Клінтоні.

Її мета — розповсюджувати радість. Вона заохочує людей насолоджуватися радістю, яка вже є в їхньому житті. І не просто складає списки обов’язкових справ — у неї є список необхідних відчуттів, і радість — обов’язкова його складова.

Бонні — письменниця, коуч та натхненний оратор. Її цитату розмістили на чашках у всіх «Старбаксах» країни: «Я була першою в слаломі. Та під час другої спроби всі учасники падали в небезпечному місці. Мене випередила жінка, яка підвелася швидше, ніж я. І я зрозуміла: усі люди падають, переможці підводяться, а золоті медалісти підводяться швидше за всіх».

Який чудовий погляд на життя! Падають усі. А переможці — це ті, які підводяться найшвидше й продовжують рухатися.

Багатьом із нас, включно зі мною, завжди хочеться, щоб життя знову стало нормальним після того, як ми падаємо, бо земля тікає з-під ніг. Коли в 41 рік мені поставили онкологічний діагноз, я постійно чекала, що повернуся до звичного, нормального життя. Я думала, що це трапиться після операції, а потім після хіміотерапії, згодом — після опромінення. Цього не сталося. Я отримала нове нормальне життя. Краще.

Лікування раку змусило мене сповільнити мій ритм життя. Перегрупувати пріоритети. Сказати «ні» тому, що не було життям. І «так» тому, що було.

Рак змусив мене цілитися вище. Шрами від подвійної мастектомії тепер слугують щоденним нагадуванням — треба казати життю «так». Казати «так» книжкам, які я завжди мріяла написати, часу, що його проводиш із найдорожчими людьми, віднайденню радості кожної секунди кожного дня.

Люди довкола нас живуть життям, набагато кращим, ніж просто «нормальне».

Багато років тому я робила інтерв’ю з чоловіком, який втратив кисть руки в результаті нещасного випадку на роботі. Коли така людина, як Ральф Колон, втрачає руку, вона втрачає більше, ніж просто п’ять пальців. Цей чоловік 28 років працював у компанії «Cardinal Fasteners and Specialties» у передмісті Клівленда. Він налагоджував формувальну машину, яка штампувала гігантські болти, що важили 45 кілограмів кожен. Ральфові треба було швиденько її полагодити. Коли він простяг до неї руку, хтось випадково натиснув на педаль, що вивільнила лещата. Чоловік відсмикнув руку, але було запізно.

Машина розтрощила йому руку.

Кров бризнула в усі боки. Вертоліт «швидкої допомоги» доправив його до найближчого травматологічного центру. Усі його пальці були мертві. Лікарі намагалися врятувати хоча б великий палець, але марно.

Яким був його перший рік?

— Мені довелося пройти жахливий шлях, — зізнається Ральф.

Ця ампутація — мов стріла в серце його розуміння того, що означає бути чоловіком. Протягом тривалого часу він відчував себе неповноцінним. Його переслідувала одна думка: «Яка тепер із мене користь?»

Ральф був не з тих людей, які звертаються до психотерапевтів. Він навіть аспірину раніше не приймав. Та якби не психотерапевти й антидепресанти, чоловік просто помер би.

— Я б застрелився, — зізнався він.

Усе своє життя Ральф працював руками. Лагодив гальма на своєму авто, електрику вдома, виконував слюсарні роботи — він любив важку фізичну працю. Один адвокат запропонував йому жити на соціальну допомогу з інвалідності. Інші пропонували жити на компенсацію, що її сплатив роботодавець.

Ральф вирішив, що для того, щоб зберегти себе вкупі, йому слід цілитися вище. Він відкрив власний бізнес із вантажних перевезень і назвав його «R.L.C. Star Services».

R означає Ральф.

L — Луана, його дружина, його опора.

C — його прізвище Колон.

Star — зірка — бо коли він дивиться в очі Луани, «виникає відчуття, що там — зірка, оточена блакиттю». Вона підтримувала його в часи, коли горе мало його не вбило.

А сьогодні Ральф має біонічний протез. Він може взяти в руку алюмінієву банку, але іноді його рука мимоволі розкривається і стискається. Чоловік вдячний за те, що досі живе, але труднощів у його житті не бракує.

— Такі дні трапляються, — каже він. — Буває, що я почуваюсь людиною, яка не приносить користі.

У такі дні він сідає біля акваріума і спостерігає, як плавають рибки, аж поки погані думки не попливуть геть. Був час, коли він дуже сердився на Бога, але зараз такого відчуття немає.

— Я завжди шукав якихось викликів від життя. Гадаю, цей виклик для мене приготував Бог, — сміється чоловік.

Ральфу вдалося знову навчитися грати в більярд, їздити на мотоциклі й керувати вантажівкою.

— Здатися дуже легко — аж занадто, — каже він. — А ти знайди спосіб вирішити справи. Можливо, в тебе буде аж десять спроб. Тепер мені просто потрібно трохи більше часу на те, щоб зробити бажане.

Ральф любить розказувати людям про гору, на яку він здіймався, про краєвид з іншого боку — яким він є тепер, коли його бізнес став успішним. Він радить людям: «Будь сильним. Не бійся розпочинати справу з тим, що маєш».

Не бійся цілитися вище.