2. Фізіологічні основи темпераменту

2. Фізіологічні основи темпераменту

У 20–30 роках ХХ століття І.П. Павловим було сформульовано положення про типи вищої нервової діяльності як основи темпераменту. Згідно з цим підходом, фундаментальними властивостями нервових процесів, які визначають у сукупності індивідуально-психологічні особливості, є збудження і гальмування, їх урівноваженість і рухливість (змінюваність). Основу того чи іншого типу темпераменту становлять такі фактори:

1. Сила нервових процесів виявляється у здатності нервових клітин переносити тривале чи короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини, тобто людина може витримувати тривалі чи короткочасні подразники без помітного зниження працездатності або настрою.

2. Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин до тривалого концентрованого збудження і гальмування. При дії сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмування. Тому в слабкій нервовій системі вони характеризуються низькою працездатністю, їхня енергія швидко виснажується. Однак слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразники вона адекватно реагує.

3. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю змінюваності процесів збудження й гальмування, швидкістю виникнення й припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкістю утворення нових умовних зв’язків, вироблення й зміни динамічного стереотипу. Протилежною якістю рухливості є інертність нервових процесів.

4. Урівноваженість процесів збудження й гальмування, певний баланс між силою їх проявів. Міра цієї врівноваженості також досить індивідуальна. В одних людей переважають процеси збудження, тоді як гальмування явно поступається їм за силою і рухливістю. В інших

— явно домінують гальмівні процеси, а перехід до активного стану здійснюється важко.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Залежно від поєднання сили, рухливості й врівноваженості процесів збудження та гальмування розрізняють чотири основні типи вищої нервової діяльності:

1. Слабкий, неврівноважений, інертний тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі й концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії слабких подразників затримується вироблення умовних рефлексів. При цьому відзначається висока чутливість (тобто низький поріг) на дію подразників.

2. Сильний, неврівноважений, рухливий тип. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів — переважанням процесів збудження над процесами гальмування.

3. Сильний, врівноважений, рухливий тип. Процеси гальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів призводять до відносної швидкості утворення й відносної нестійкості нервових зв’язків.

4. Сильний, врівноважений, малорухливий тип. Сильні й врівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Носії цього типу зовні завжди спокійні, рівні, важкозбуджувані.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних, це природжена властивість нервової системи. На цьому фізіологічному підґрунті можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці умовні зв’язки будуть по-різному формуватися у різних людей: у цьому й буде проявлятися тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу вищої нервової діяльності в активності людей.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсивності рухів, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту.