Вищий сенс

Цей остаточний сенс, безсумнівно, перевершує обмежені інтелектуальні здатності людини; зважаючи на цей контекст, у логотерапії ми називаємо його «вищим сенсом». Людина повинна не терпіти беззмістовність життя, як стверджують деякі філософи-екзистенціалісти, але радше погодитися зі своєю нездатністю зрозуміти його безумовну змістовність у раціональному виразі. Logos глибший за логіку.

Психіатр, який посувається далі концепції вищого сенсу, рано чи пізно буде присоромлений власними пацієнтами, так само як зробила моя дочка, яка у шестирічному віці запитала мене: «Чому ми говоримо про доброго Бога?» На що я відповів: «Кілька тижнів тому ти хворіла на кір, і добрий Бог дав тобі повне одужання». Однак я не переконав маленьку дівчинку; вона заперечила: «Авжеж, але, будь ласка, тату, не забудь: насамперед він дав мені кір».

Одначе, коли пацієнт стоїть на твердому ґрунті релігійної віри, годі заперечити терапевтичний ефект його релігійних переконань і, у зв’язку з цим, мобілізації його духовних ресурсів. Для цього психіатр повинен поставити себе на місце пацієнта. Саме це я й зробив, коли рабин зі Східної Європи звернувся до мене і розповів свою історію. Він втратив свою першу дружину і шістьох дітей у концентраційному таборі Освенцим, де їх відправили до газової камери, а зараз з’ясувалося, що його друга дружина безплідна. Я зауважив, що дітонародження — не єдиний сенс життя, тому що тоді життя саме по собі стало б безсенсовним, адже щось безсенсовне за суттю не може набути сенсовності тільки завдяки його відтворенню. Однак рабин оцінював свою ситуацію, як ортодоксальний єврей, і впадав у відчай через те, що в нього не було сина, який колись прокаже кадіш[21] над його могилою.

Та я не здавався. Я зробив останню спробу допомогти йому, запитавши: чи не сподівається він зустріти усіх своїх дітей знову на Небесах? Однак моє питання викликало вибух сліз і на перший план вийшла головна причина його відчаю: він пояснив, що його діти, оскільки вони вмерли невинними страждальцями,[22] виявилися достойними найвищого місця в Раю, якого він, старий і грішний чоловік, не заслуговував. Я не погодився, заперечивши: «Хіба не можливо, рабине, що в тому, що ви пережили своїх дітей, і є сенс: ви можете очиститися роками страждань і, врешті, хоч і не такий невинний, як ваші діти, заслужите місце в Раю поряд із ними? Хіба ж не написано в Псалмах, що Бог зберігає усі ваші сльози?[23] Отже, можливо, жодне із ваших страждань не було даремним». Уперше за багато років він знайшов полегшення своїх страждань, поглянувши на них з нового погляду, який я зумів відкрити для нього.