Ноодинаміка

Зрозуміло, пошук життєвого сенсу та цінностей може спричинити радше внутрішню напругу, аніж внутрішню рівновагу. Однак саме ця напруга є необхідною умовою психічного здоров’я. Наважусь зауважити, що у світі не існує нічого іншого, що б допомагало людині вижити за найскладніших обставин так само ефективно, як усвідомлення сенсу свого існування. Чимало мудрості закладено у вислові Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як». Я вбачаю в цих словах справжнє гасло будь-якої психотерапії. У нацистських концтаборах можна було переконатися (американські психіатри, котрі працювали в Кореї та Японії, підтвердили це пізніше): люди, які знали, що в них є завдання, яке потрібно виконати, були більш життєздатними.

Коли мене забирали до концентраційного табору в Освенцимі, то знищили рукопис книжки, готовий до друку![14] Очевидно, моє глибоке прагнення написати цю книжку заново допомогло мені пережити табірне страхіття. Наприклад, захворівши на тиф, я записував на клаптиках паперу чимало нотаток, які мали допомогти мені відновити рукопис, коли настане день визволення. Я впевнений, що саме прагнення відтворити втрачений рукопис тримало мене при житті у тьмяному бараку баварського концентраційного табору.

Таким чином, можна припустити, що душевне здоров’я невід’ємне від певного ступеня напруги, напруги між тим, чого людина вже досягла, і тим, що їй належить здійснити; або ж від розриву між тим, чим людина є і ким повинна стати. Така напруга притаманна людським істотам, а отже, необхідна для душевного комфорту. Тому ми не повинні вагатися, чи варто спонукати людину до наповнення її життя сенсом. Це єдиний спосіб пробудити її волю до сенсу з латентного стану. Я вважаю небезпечно оманливим переконання психогігієни в тому, що людина насамперед потребує рівноваги або ж, як це називають у біології, «гомеостазу», тобто відносно сталого стану. Насправді людина потребує не «відносно сталого стану», а радше прагнень й боротьби за якусь мету, гідну її. Людині потрібне не зняття напруги за будь-яку ціну, а усвідомлення потенційного сенсу. Людина потребує не гомеостазу, а так званої «ноодинаміки», тобто духовної рушійної сили в полярному полі напруги, де один полюс — це сенс, який треба наповнити, а другий — це людина, яка здійснює це. Не варто вважати, що це стосується лише нормальних станів; коли йдеться про невротичні особистості, це твердження справедливе навіть більше. Якщо архітектор хоче зміцнити хитку арку, то збільшує навантаження на неї, щоб міцніше з’єднати частини конструкції. Якщо терапевт бажає зміцнити душевне здоров’я пацієнта, він не повинен боятися збільшити навантаження, переорієнтовуючи людину в пошуках життєвого сенсу.

Після демонстрації позитивного впливу орієнтації на сенс існування я розгляну шкідливий вплив почуття, на яке нині нарікають чимало пацієнтів, а саме — почуття суцільної й граничної безглуздості їхнього життя. Їм бракує усвідомлення сенсу, заради якого варто жити. Їх переслідує досвід внутрішньої порожнечі, пустки в собі; вони опинилися в ситуації, яку я назвав «екзистенційним вакуумом».