Колективний невроз

Кожному віку властивий власний колективний невроз, і кожному віку потрібна власна психотерапія, щоб із ним впоратися. Екзистенційний вакуум, який є масовим неврозом нашого часу, можна описати як особисту й особистісну форму нігілізму; а нігілізм можна описати як ствердження беззмістовності буття. Психотерапія, одначе, ніколи не спроможеться впоратись із таким станом справ у масовому масштабі, якщо не звільнитися від впливу сучасних тенденцій нігілістичної філософії; у іншому випадку вона стане радше симптомом масового неврозу, а не ймовірним зціленням від нього. Психотерапія буде не тільки віддзеркалювати нігілістичну філософію, але також, навіть мимохіть, вселяти в пацієнта карикатурне, а не правдиве бачення людини.

Насамперед існує небезпека, пов’язана із вченнями про людську обмеженість, з теорією, що людина є лише продуктом біологічних, психологічних та соціальних умов, або ж продуктом спадковості й оточення. Такий погляд сприяє невротичному переконанню, що людина схильна увірувати в будь-що, зокрема й у те, що вона є пішаком і жертвою зовнішніх впливів або зовнішніх обставин. Цей невротичний фаталізм підживлює й підсилює психотерапія, яка заперечує свободу людини.

Зрозуміло, людське буття є обмеженим, а свобода — лімітованою. Людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них. Як я висловився одного разу: «Як професор у двох царинах, неврології та психіатрії, я цілком свідомий міри, до якої людина є суб’єктом біологічних, психологічних та соціологічних обставин. Але крім того, що я професор у двох царинах, я також вижив у чотирьох таборах — концентраційних таборах — і через те можу засвідчити несподівано високий рівень людської здатності опиратися й мужньо протистояти навіть найгіршим обставинам, які лише можна уявити».[37]