Ноогенні неврози

Ноогенні неврози виникають не через конфлікти між рушіями та інстинктами, а радше через екзистенційні проблеми. Серед таких проблем чільне місце посідає екзистенційна фрустрація.

Очевидно, що коли йдеться про ноогенні випадки, адекватною і прийнятною видається не психотерапія загалом, а радше логотерапія — терапія, яка відважується втрутитися у духовний простір людського існування.

Дозвольте мені навести наступний приклад. Високопоставлений американський дипломат прийшов до моєї клініки у Відні з метою продовжити психоаналітичне лікування, розпочате п’ять років тому в Нью-Йорку. Насамперед я запитав його, чому він вирішив, що потребує психоаналізу, і з якої причини вдався до послуг психоаналітика вперше. З’ясувалося, що пацієнта не задовольняла його професія і він не погоджувався з американською зовнішньою політикою. Одначе його психоаналітик знову і знову повторював, що він повинен примиритися зі своїм батьком, оскільки уряд США і його керівництво були «нічим іншим», як тільки образом батька — отже, його невдоволеність працею виникла через ненависть, яку він підсвідомо відчував до тата. Під час психоаналізу, який тривав п’ять років, пацієнт усе більше й більше схилявся до того, щоб погодитися з інтерпретацією свого аналітика, аж поки остаточно не втратив здатності розгледіти ліс реальності за деревами символів та образів. Після кількох сеансів стало очевидно, що його волю до сенсу притлумило розчарування професією і насправді він просто прагнув змінити фах. Оскільки не існувало жодних причин, чому б йому не залишити свою професію та не оволодіти іншою, він так і вчинив, і результат був того вартий. Нещодавно він зізнався, що понад п’ять років працює в іншій царині і цілком вдоволений новою роботою. Я сумніваюся, що в цьому випадку мав справу з невротичним станом, тому вважаю, що пацієнт не потребував жодної психотерапії, навіть логотерапії, з тої простої причини, що, власне, не був хворим. Не кожен конфлікт обов’язково має невротичне походження; у певному сенсі конфлікти бувають нормальними й здоровими. Так само страждання не завжди є патологічним явищем і симптомом неврозу: страждання, що виникає внаслідок екзистенційної фрустрації, може стати досягненням людини. Я рішуче заперечую, що пошук сенсу існування чи навіть сумнів у ньому завжди викликані хворобою або її спричинюють. Екзистенційна фрустрація по суті ані патологічна, ані патогенна. Стурбованість людини, навіть відчай, що викликані нікчемністю життя, — це духовне страждання, але в жодному разі не душевна хвороба. Цілком можливо, що інтерпретація першого в значенні останнього спонукає лікаря притлумити екзистенційний відчай пацієнта купою транквілізаторів. Натомість завдання терапевта полягає в тому, щоб провести пацієнта крізь екзистенційну кризу зростання й розвитку.

Логотерапія покликана полегшити пошуки життєвого сенсу пацієнту. Позаяк логотерапія допомагає усвідомити прихований logos існування людини, це аналітичний процес. У цьому сенсі логотерапія нагадує психоаналіз. Однак вона не обмежується інстинктивними явищами підсвідомості, вона до того ж дбає про духовні реалії, як-от наповнення існування потенційним сенсом, а також волю до сенсу. Але будь-який аналіз, навіть якщо він утримується від включення ноологічного чи духовного виміру в терапевтичний процес, намагається відкрити пацієнту, чого насправді він прагне в глибині душі. Логотерапія розходиться з психоаналізом, розглядаючи людину як істоту, головне завдання якої полягає в наповненні життя сенсом і реалізації цінностей, а не в примітивному задоволенні прагнень та інстинктів, або ж у простому примиренні суперечливих претензій «Воно», «Я» і «Над-Я», або ж в адаптації та пристосуванні до суспільства й оточення.