Критика пандетермінізму

Психоаналіз часто звинувачують у так званому пансексуалізмі.[38] Щодо мене, то я вагаюся, чи такий підхід узагалі законний. Одначе існує дещо, що видається мені навіть більш помилковим і небезпечним підходом, а саме те, що я називаю «пандетермінізмом». Під цим терміном я розумію погляд на людину, за якого нехтується її здатність протистояти будь-яким обставинам. Людина не уповні обумовлена й обмежена, радше обмежує себе самостійно, вирішуючи піддатися обставинам чи протистояти їм. Іншими словами, людина є незалежною в остаточному сенсі. Людина не просто існує, але завжди вирішує, яким буде її існування, ким вона стане наступної миті.

Подібним чином кожна людська істота має свободу змінюватися будь-якої миті. Отож, ми можемо передбачити її майбутнє тільки в розлогих межах статистичного опитування, що стосується цілої групи; індивідуальна особистість, однак, залишається непередбачуваною. Основа для будь-яких передбачень представлена біологічними, психологічними та соціальними обставинами. Але однією з головних рис людського існування є здатність повставати проти обставин, переростати їх. Людина здатна змінювати світ на краще, якщо це можливо, і змінювати на краще себе, якщо це необхідно.

Дозвольте мені навести приклад лікаря Й. Це єдина людина зі всіх, хто трапився мені на життєвому шляху, яку я наважуся назвати втіленням Мефістофеля, творінням сатани. Тоді його називали «серійним вбивцею зі Штайнгофа» (великої психіатричної лікарні у Відні). Коли нацисти розпочали програму евтаназії, він тримав у своїх руках всі ниточки і фанаті?в від дорученої йому роботи, намагаючись не дозволити врятуватися від газової камери жодному душевнохворому. Після війни, повернувшись до Відня, я запитав, що сталося з лікарем Й. «Його ув’язнили росіяни в ізольованій камері Штайнгофа, — розповіли мені. — Однак наступного дня двері камери виявилися відчиненими, і відтоді лікаря Й. не бачили». Я був переконаний, що він, як чимало інших, з допомогою спільників утік до Південної Америки. Однак нещодавно я консультував колишнього австрійського дипломата, котрий перебував в ув’язненні «за залізною завісою» — спочатку в Сибіру, потім на славнозвісній московській Луб’янці. Під час неврологічного обстеження він несподівано запитав, чи не доводилося мені знати лікаря Й. Після моєї ствердної відповіді він вів далі: «Мені довелося познайомитися з ним на Луб’янці. Там він і помер, у віці близько сорока років, від раку сечового міхура. Перед смертю він виявив себе як найкращий друг, якого лише можна уявити. Він усіх утішав. Він жив згідно з найвищими моральними стандартами. Він був найкращим товаришем, якого я мав за довгі роки у в’язниці!»

Ось така історія лікаря Й., «масового вбивці зі Штайнгофа». Як ми можемо передбачити поведінку людини? Ми можемо передбачити рух машини, автомата; більш за це, ми можемо навіть спробувати спрогнозувати механізми або «динаміку» людської психіки. Але людина — це більше, ніж психіка.

Однак свобода — це не останнє слово. Свобода — це тільки частина історії й напівправда. Свобода — це лише зворотний аспект цілого феномена, лицевим боком якого є відповідальність. Насправді свобода може виродитися у звичайне свавілля. Ось чому я рекомендую, щоб монумент Свободи на Східному узбережжі Америки доповнили монументом Відповідальності на Західному березі.