Урок 30 Невичерпний достаток дає тобі Отець, який любить тебе. І іншим теж

Головний урок мого батька на тему грошей був присвячений тому, як їх слід складати.

Коли я лізла до кишені й діставала звідти зіжмакану доларову купюру або навіть гірше — жмуток зім’ятих папірців, схожий на кульку, він хитав головою і казав: «Не можна так ставитися до грошей».

А тоді обережно розгладжував їх своїми великими мозолястими руками, засмаглими на сонці, коли він вкривав дахи і встановлював водостічні труби. На них були плями смоли й мастила «Rust-Oleum». А ще — шрами від порізів під час роботи з каналами теплотраси та печами.

Батько вчив нас, що гроші треба гарненько розгладити, спочатку склавши їх уздовж, а потім упоперек. У такому випадку, навіть якщо кишеня відкриється, вони залишаться в ній і ніколи не випадуть.

Він ставився до грошей із повагою, бо в дитинстві майже їх не бачив. Його родина втратила все у часи Великої депресії. Він покинув школу у восьмому класі — пішов працювати, щоб допомагати своїм батькам, братам і сестрам. Усе життя він працював із листовим залізом. Улітку лагодив дахи, а взимку — печі. А в міжсезоння прокладав канали теплотрас для різних компаній.

Я ніколи не знала, скільки він заробляє. Моя мама отримувала від нього певну суму на купівлю продуктів та речей для будинку. Коли батько втратив роботу, а вона влаштувалася на працю з частковою зайнятістю, він мало не згорів від сорому. Здавалось, у ньому щось зламалося, коли він побачив, що його дружина змушена працювати. Він хотів, щоб усі 11 дітей залишилися жити в малому містечку, де зростали. Йому було боляче, що всі ми звідти поїхали — вчитись у коледжі або будувати кар’єру.

Як і більшість дітей, що зростали в родинах «синіх комірців», ми не надто поважали багатих людей. Ще з дитинства ми дивилися на них досить-таки зверхньо. Нам не дозволялося ставитися до когось упереджено, бо нас учили поважати людей усіх рас, національностей і релігій. Утім, багачів ми називали «оті люди».

Ніхто не казав нам, що вони погані, але внутрішній голос підказував: багатство і жадоба до наживи — це супутники гріха. Багатством ніхто не захоплювався, до нього ніхто не прагнув.

Дивно, але ми звеличували бідність. Слова «блаженні вбогі духом» для нас перетворилися на «блаженні вбогі». У католицькій церкві нам передусім розповідали, що Ісус був бідним — ніби головною метою всього нашого життя мала стати бідність.

Знадобилося чимало часу, щоб я нарешті усвідомила, що Бог абсолютно не проти грошей і тих людей, у яких їх багато. Коли я була маленькою, варто було комусь виграти в лотерею, отримати спадок чи підвищення на роботі, як звідусіль лунало: «Гроші — це корінь зла», ніби вони були справжнім прокляттям. Та в Біблії говориться не про це. Там сказано: «Грошолюбство — ось корінь зла».

Мені довелося добряче попрацювати над собою, щоб припинити звеличувати бідність і демонізувати багатство. Інакше я просто не змогла б забезпечити собі нормальне життя. Мої думки, а не гаманець заганяли мене в глухий кут і обмежували здатність заробляти й ділитися з іншими. Багато років я просто уникала грошей. Не відкладала ані копійки на пенсію. Мені бракувало сміливості, щоб попрохати про підвищення. Вистачало на основні потреби — і я була за це вдячна.

Я чула фрази про те, що проблеми з грішми ніколи не обертаються навколо власне грошей. Проблема полягає в тому, що саме ти думаєш про гроші і як із ними поводишся. Проблема — це твої стосунки з грошима, і вони є у всіх нас. То гарні вони чи погані?

Одного разу моя подруга Вікі дала мені почитати книжку «Думай і багатій». Ця назва видалася мені майже порнографічною. Від слова «багатій» мені стало зле. Невже це нормально — думати про те, як стати багатим? Я прочитала книжку, однак слово «багатій» усе одно викликало в мене внутрішній спротив. Бажання бути багатою означало зрадити мого батька — «синього комірця», який носив грубі черевики зі сталевими носами.

Згодом я прочитала й інші книжки на фінансову тематику. Більшість із них спонукали читачів замислитися над тим, коли і де зародилося їхнє ставлення до грошей. Своє ставлення я успадкувала від батька. Він казав: «Гроші не ростуть на деревах». Коли ми щось хотіли, він зазвичай відповідав: «Тобі це не потрібне». А коли скаржилися, що хочемо чогось кращого, сварив нас і казав: «Сліпий був би щасливий це побачити».

Значну частину свого життя мама нічого не заробляла. Одного разу я прийшла додому від подруги й у захваті розповіла, що в неї вдома є скляний вітраж! Скляний вітраж! Мама у відповідь роздратовано кинула: «Наш дім тебе чимось не влаштовує?» Можливо, в неї був важкий день, але в її голосі вчувався докір: не захоплюйся тим, чого не маєш. Радій тому, що в тебе є. І крапка.

Кожен із моїх батьків мав «свідомість бідняка», позбутися якої було непросто. Їхнє дитинство припало на Велику депресію, і в їхніх душах жив постійний страх — мати недостатньо.

Ми носили одяг старших братів чи сестер. Батько ніколи не купував у кредит — він завжди платив готівкою. Його покоління було поколінням трудоголіків, які цілісінький день працювали, приходили додому, читали газету, вечеряли, а тоді йшли в гараж, щоб іще трохи попрацювати. Єдиним хобі мого батька була робота.

Розваги вважали проявом лінощів. Ігри — гаянням часу. Головною метою було знайти стабільну роботу й почуватися захищеним. Ризикувати й займатися тим, що тобі до вподоби, вважали безвідповідальністю.

«Свідомість бідняка» вірить в обмеження і конкуренцію, недостатність і брак чогось, страх і сором. Хапай те, що можеш ухопити, і тримай міцно. Навіть не думай випустити це з рук заради чогось кращого.

Колись я боялася шестизначної суми річного заробітку, адже це означало б, що я багата. А це було б неправильно, тому я й відмовлялася прохати про підвищення. Колись я милувалася машиною з різними дверцятами, що підперті цеглинами, — а не новенькими сяючими BMW, «мерседесами» чи «порше». Колись я вважала вирізання купонів на знижку благородною справою.

І постійно казала: «Я не можу. У мене немає грошей. Я не можу це собі дозволити».

Пішло чимало часу, щоб відмовитися від цієї «свідомості бідняка» й збагнути, що моя фінансова доля залежить виключно від мене. Це не генетична особливість, і її не обирають тільки раз у житті.

Я почала вірити в те, що всім усього вистачає — і мені, й іншим. Я почала вірити в Бога достатку, Бога процвітання. Мої гроші — це гроші Бога, а він нічого проти них не має.

Коли зміниш своє уявлення про гроші, зміниться і твій прибуток. Коли я подумки відмовилася від своєї бідності, моя здатність брати й давати теж зазнала змін. Та для цього довелося добряче попрацювати. Я склала список ідей, які мали розповісти мені про гроші, достаток і багатство.

У мене є «щоденник достатку», де я занотовую його складники: враження, що їх отримую від людей і місць; події, які наповнюють моє серце; людей, чиї серця наповнюю я — благословеннями, подарунками, похвалою та добрими вчинками. Я занотую туди обід, який улаштувала для мене донька. Частування, які готую для інших, обійми — свої й чужі, копійки, знайдені на бруківці. Винагороди за досягнення в літературній галузі, додаткові чайові, що їх залишила офіціантці, телефонні дзвінки, розмови, що надихають, позитивні електронні листи, що їх написала або отримала, листи подяки від племінниць і племінників…

Я благословляю кожний чек, який виписую. Замість того щоб бурчати й економити, отримуючи рахунки за газ, електрику та воду, я дякую за теплий дім, світло, завдяки якому можу читати, гарячий душ та їжу, яка зберігається в холодильнику. Я написала слово «достаток» яскравими червоними літерами і наклеїла його на коробку, у якій зберігаю свої рахунки й чекові книжки.

Я створила свою «команду достатку» — до неї потрапили люди, які хочуть для мене добра навіть більше, ніж я сама. Раджуся з ними щодо витрат і ділюся своїми перемогами.

Я завжди віддаю гроші з радістю. Коли йдеться про сплату податків, не скаржуся, адже це свідчить про те, що цей рік був роком достатку. Не скаржуся на те, що я жертва уряду. Мої податкові долари покривають усі подарунки життя, якими я насолоджуюсь: бібліотеку з гарними фондами, бруківку, поліцію та пожежну охорону, школи, у яких навчаються діти.

Я написала суму зарплати, про яку мрію, у «чек від Всесвіту» та наклеїла його на дверцята аптечки, щоб бачити його щоразу, коли її відкриваю. І коли дивилася в дзеркало, то казала собі: «Регіно, ти варта достатку». Я намагаюся лишатися відкритою і готовою прийняти цей достаток.

Свідомість процвітання зовсім не означає, що одні виграють, а інші програють. Виграють усі: для всіх усього цілком досить. Це фінансова свобода. Віра. Осмислені витрати, економія і те, що ти віддаєш. Це коли любиш те, чим займаєшся, і щиро віриш, що не працював жодного дня у своєму житті.

Я свідомо вітаю гроші і запрошую їх у своє життя. Сприймаю їх як позитивний чинник, який дозволить мені нормально жити на пенсії, щоб я не стала тягарем для своїх дітей. Гроші благословлятимуть їхні життя ще довго — навіть коли я залишу цей світ. За допомогою грошей я можу робити добрі вчинки.

Бог є Джерелом у моєму житті. Моїм життям не керує начальник, компанія чи економіка. Замість того щоб казати: «Я не можу собі це дозволити», я роблю паузу й питаю себе: «Чи справді я хочу це собі дозволити?» Якщо так, то як це зробити?

Я не дивлюся на гроші зверхньо. Я шукаю достаток усередині себе.

Я більше не дивлюся зверхньо на багатих людей. Я бачу себе багатою.

До мене тече нескінченний потік достатку від багатого Отця, який мене любить.

І до тебе також.