Урок 37 Щоб стати сильнішим, об’єднуйся з іншими

Якби ж то я мала… Якби ж то я могла… Якби ж то хтось інший зробив…

Так легко відчути, що ти не здатна нічого вдіяти з несправедливістю, катастрофами, хворобами та лихом. Навіть дрібні неприємності інших людей мене вражають і засмучують, бо відчуваю свою провину через те, що не можу їм допомогти.

Іноді так важко зрозуміти, з чого почати. Доводиться нагадувати собі: хоча мені й бракує сил, щоб змінити весь світ, я маю силу, яка здатна кардинально змінити все навколо мене. Просто треба іноді підключатися до цієї сили. А якщо її недостатньо, можна об’єднати її з силою інших людей — і тоді трапляються дивовижні речі.

Якось до нашої редакції зателефонувала жінка, яка попрохала знайти 100 волонтерок, щоб за одну годину зібрати 10 тисяч доларів для місцевої благодійної організації.

Що? Я завмерла на місці, почувши це.

Джоанна Фребс має трьох синів — їм 11, 15 і 18 років. Вона живе в Клівленді і працює у відділі з питань дотримання правових норм у банку. У неї немає часу на волонтерську діяльність. Та й не лише в неї. Сьогодні більше людей, аніж будь-коли, просто розриваються між родиною і роботою. Вони не мають можливості займатися волонтерством, як раніше. У них немає ані часу, ані вільного місця в календарі, вони не можуть навіть дві години на тиждень присвятити тому, щоб робити щось для церкви, школи або свого району.

— Я завжди почувалася винною через те, що не могла зробити більше, — казала вона. — Але я можу присвятити цій справі одну годину.

Для її групи одна година — це те, що треба. Тільки одна година. І ось як це зазвичай відбувається.

Сто жінок збираються разом на одну годину. Вони навіть заводять спеціальний таймер рівно на 60 хвилин, щоб зустріч мала чіткі часові межі. Кожна приносить чекову книжку та аркушик із назвою благодійної організації, якій вона хотіла б допомогти. Усі аркушики кладуть до кошика й методом випадкового вибору обирають три. Три жінки, які запропонували ці організації, проводять п’ятихвилинні презентації, пояснюючи, чому саме їхній вибір вартий уваги. А потім кожна відповідає на будь-які запитання протягом п’яти хвилин.

Голосуванням члени групи вирішують, який фонд отримає всі гроші. Коли його оберуть, кожна жінка виписує чек на 100 доларів. Навіть якщо ти за нього не голосувала, маєш поважати рішення більшості, тож робиш пожертву. А якщо не можеш прийти на чергові збори, то передаєш свій чек через іншого члена групи.

Жінка, яка запропонувала благодійну організацію, має зібрати ці 10 тисяч доларів (або більше) у вигляді чеків та передати їх фонду. На наступній зустрічі вона звітує, як використано кошти і який результат.

Це ідеальний спосіб для тих, хто надто заклопотаний і не має часу на волонтерську роботу, але водночас хоче отримати стовідсоткову гарантію, що його кошти витратять на місцеву благодійність. Такі люди прагнуть бути частиною групи щедрих, небайдужих людей, які змінюють світ.

Який чудовий спосіб максимізувати вплив та мінімізувати перешкоди! Жодних «чеків у конверті». Не треба скарбничого. Жодного «хранителя готівки». Жодного операційного бюджету. Жодного планування зустрічей, що тривають цілу вічність. Не потрібно ходити на благодійні марші, брати участь у забігах, вечерях чи танцях. Тільки 60-хвилинні зустрічі чотири рази на рік.

Джоанна та її подруга Кассі Ваймен запустили сайт, присвячений цій групі «100+ небайдужих жінок»: http://100womenwhocarecleveland.weebly.com/. Джоанна прочитала газетну статтю про те, що такі групи почали формуватись і в інших великих містах. У Дейтоні жінки зібрали близько 18 тисяч доларів за одну зустріч. За допомогою цих грошей вдалось оновити комп’ютерну лабораторію для юнацького клубу, допомогти сім’ї біженців із Руанди, оплатити поїздку ветеранів Другої світової до Вашингтона, щоб вони змогли побачити меморіали, а також стоматологічні послуги, щоби безхатченки знову могли всміхатись.

Коло груп «100+ небайдужих жінок» стало ширшим завдяки Карен Даніґен із Джексона, що в штаті Мічиґан. Уже під час першої зустрічі в 2006 році їм вдалося зібрати 10 тисяч доларів, щоб придбати 300 ліжечок для немовлят.

Щоб зібрати свій 100-доларовий внесок, деякі учасники щодня відкладають потроху грошей. Інші залучають до справи всю родину. Щодня хтось кладе у відерце 1 долар.

Наша перша зустріч викликала неабияке хвилювання. Нам забракло стільців, коли ми всі зібралися в задній кімнаті «Brothers Lounge» (чесно кажучи, досить дивне місце для компанії, яка складається виключно з жінок). Ми відразу відчули себе сестрами. Кожна з нас підписала анкету-зобов’язання та обрала благодійну організацію, яку ми хотіли підтримати.

Я познайомилася з жінками, які хотіли підтримати Лігу захисту тварин, місцеву історичну спілку, соціальну мережу всиновлення, Об’єднану службу організації дозвілля військ США, а також організацію, яка дбає про шкільну форму для дітей Клівленда. Було цікаво дізнатися про всі ці благодійні організації, які були близькими серцю кожної жінки на цьому заході. Я обрала центр «Місце зустрічі», що пропонував безкоштовні послуги для всіх людей, у чиєму житті з’явився рак.

Коротке привітання від організаторів — і ми завели таймер, щоб почати працювати. Це справжнє задоволення — ти приходиш, робиш пожертву і йдеш — і все це триває лише одну годину.

Ми склали аркушики з пропозиціями до кошика, а потім звідти вийняли три: програма Американської молодіжної жіночої християнської організації (YWCA) «Підтримка незалежності й прагнень», клівлендський молодіжний гольф-клуб «First Tee» та Центр допомоги жертвам домашнього насильства.

Одна жінка агітувала за програму YWCA, яка була покликана допомагати дівчатам із прийомних сімей адаптуватися до дорослого життя, коли їм не було куди піти. Коли таким дівчатам виповнюється вісімнадцять, вони покидають прийомні сім’ї та притулки сімейного типу з лантухами своїх нечисленних речей. Більшість із них протягом року опиняються на вулиці. YWCA будувала для них 22 квартири. Якби ми проголосували за цей фонд, наші кошти витратили б на нові простирадла, посуд та інші життєві потреби, щоб ці молоді жінки могли б розпочати нове життя.

Аудиторія засипала її запитаннями про квартири, дівчат і їхні потреби. Після п’ятихвилинного виступу та п’яти хвилин запитань і відповідей задзеленчав таймер.

Інша жінка закликала нас обрати «First Tee» — спортивну організацію, яка вчить дітей із бідних родин у віці від 7 до 18 років жити згідно з ключовими цінностями гольфу: чесністю, цільністю, спортивним духом, повагою, впевненістю, наполегливістю, ввічливістю і вмінням справедливо оцінювати себе та інших. Кошти допомогли б задовольнити чимало потреб, включно з програмами освіти після закінчення школи та університетськими стипендіями.

І нарешті, третя жінка запропонувала пожертвувати гроші на програму боротьби з домашнім насильством для дорослих віком від 60 років, з яких нерідко знущаються власні діти, чоловіки й жінки або доглядальниці. «Люди переконані, що в цьому віці вже пізно прохати про допомогу, — сказала вона. — Девіз цієї організації — „Зроби завтра кращим, ніж учора“».

Дзень.

Час голосувати! Кожна з нас написала назву однієї з організацій на блакитному папірці, ми перемішали всі аркуші в кошику. А тоді дістали свої чекові книжки. Мабуть, це викличе неабияке хвилювання — стати переможницею і прийти до благодійної організації, яку ти обрала, з купою чеків на загальну суму 10 тисяч доларів!

Голоси розділилися порівну між двома претендентами, і ми не знали, як діяти далі. Дехто пропонував поділити суму порівну, а інші — кинути жереб. Поки ми намагалися вирішити це питання, жінка, яку просто зацікавила ця зустріч, заповнила анкету й проголосувала. Гордіїв вузол нарешті розрубали! Перемогла програма YWCA.

А насправді ми всі перемогли.

Ми зібрали 10 тисяч доларів за одну годину. Кожна з нас скористалася своєю силою, а коли ми об’єдналися, наша сила стала у 100 разів більшою!