Урок 38 Ти найважливіший учитель для своєї дитини

Надто багато людей мають завищені вимоги до шкіл, учителів та громадської освіти — щоби вони були для учня всім. Уся система освіти перевернулася догори ногами через численні перевірки та сподівання, що їх ми покладаємо на інших. А як щодо того, щоб стати вчителями для своїх дітей?

Коли я почула, що одна дівчина з бідної клівлендської родини вступила до Гарварду, мені стало цікаво, як їй це вдалося. Більшість бідних дітей у нашому місті навіть не закінчують школу.

Мама Кім, Марія Сантана, запросила мене в гості. Вона була матір’ю-одиначкою, яка утримувала сім’ю завдяки продуктовим карткам та допомозі з безробіття, і жила в районі, де було повно наркоторгівців. Вона могла тримати їх на відстані від своїх дітей тільки за допомогою молитви. Стелю на кухні підтримувала клейка стрічка. Одного разу, коли вона цілувала дітей на добраніч, її нога провалилася крізь гнилі дошки підлоги.

Марія показала мені коробки з-під взуття — вони були заповнені навчальними картками, які вона зробила власноруч, а також стос зошитів, які вона теж зробила сама. Жінка розповіла, що завжди вважала себе вчителькою Кім, а не просто матір’ю.

— Ось як я починала, — сказала Марія (англійською вона говорила не дуже впевнено), дістаючи зі старої взуттєвої коробки саморобні робочі зошити. Фіолетова обкладинка, яку вона колись виготовила для доччиного зошита «Моя абетка», вицвіла і стала ліловою. У «Книзі часу» можна було побачити зображення годинників на складених аркушах блокнота. У «Книзі кольорів» було намальоване яблуко з підписом rojo (червоне), а також повітряна кулька з підписом azul (блакитна). Марія була пуерториканкою, а тому навчала дітей іспанської.

Вона малювала для Кім та Емануеля настінні календарі, щоб вони вивчали цифри й дати. Вона ставила їм оцінки за домашнє завдання, яке вони виконували вже у віці 2, 3 і 4 років. У книжечці «Факти про мене», яку Кім написала, коли їй виповнилося 4, є такі слова: «Коли я виросту, то стану лікарем». Магнітик у формі сердечка утримував на холодильнику лист із Гарварду про зарахування Кім до університету. Він висів поряд із молитвами іспанською, які нагадували: «Господь — наш Захисник», так ніби Марія потребувала такого нагадування.

Слова «Слава Богу» лунали майже в кожній її фразі. Якби не діти та її віра в Господа, Марія вважала б себе бідною. Як матері-одиначці, що жила на грошову допомогу й продуктові картки, вдалося виховати доньку, яка вступила до Гарварду? У Кім були ті самі вчителі, книжки й уроки, що й у дітей, які кидали школу. У чому полягала різниця? Для Марії виховання дітей стало пріоритетом. Не побачення з чоловіками. Не наркотики. Не пияцтво. Не телевізор. Не безперервні скарги. Не жаль до себе.

Марія на 100 відсотків віддавала себе дітям. Вона щотижня возила їх до бібліотеки замість торговельного центру. Вони могли принести додому 20 книжок! Жінка читала дітям, вони читали їй, а потім вона змушувала їх читати книжки бібліотекарці. Завдяки Марії навчання було справжнім задоволенням. Коли вони читали казку «Зелені яйця та шинка», вона фарбувала в зелене яйця, які подавала до столу. Емануель прочитав 115 книжок ще до того, як почав ходити в дитсадок. У віці трьох років він уже читав Біблію іспанською. Діти просто обожнювали читати, і коли Кім потрапляла в якусь халепу, мати погрожувала, що забере всі книжки.

Коли її чоловік-інвалід втратив роботу, Марія залишилася вдома, щоб дбати про нього. Після розлучення жінка заробляла 4 долари 25 центів за годину. Вона працювала в благодійній крамничці — сортувала чужий одяг, доки не захворіла через велику кількість пилу. Вона купувала дітям найкращий одяг, який знаходила в крамничці. Одного літа Кім заробила більше грошей, ніж мама. Коли ж вона хотіла віддати їй ці гроші, Марія відмовилася. Жінка зберігала всі гроші, що їй повертали після сплати податків, доки не назбирала 7000 доларів, щоб зробити перший внесок за будинок. Марія ніколи не ходила до коледжу. На своїх малооплачуваних роботах їй вдалося заробити достатньо, щоб купити будинок, який коштував 15 тисяч доларів. Навіть після того, як її діти отримали стипендії для навчання в коледжі, вони пішли працювати й наполягали на тому, що допомагатимуть їй.

— Бог не вірить у тих, хто сидить склавши руки, — вчила їх Марія. — Ви робите свою справу, а Бог — свою.

Після розлучення її супутником став Бог. Її будинок розташований не в найкращому районі — вона називає його «гетто». Якось до них увірвався злочинець і вкрав радіо та камеру. А в квартирі поряд із ними жив продавець наркотиків, аж поки молитви жінки не прогнали його геть. Вона почепила натхненні цитати на всіх стінах їхнього крихітного будиночка: «A Dios sea la gloria» — «Уся слава Господові». Вона не втрачала своєї віри навіть тоді, коли грабіжникові вдалося відімкнути їхні двері, і тоді, коли ще один злодій потрапив до будинку через заднє вікно. Жінка спала разом із Кім, щоб захистити доньку. «Я завжди довіряю Богові — весь час», — сказала мені Марія.

Щовечора вона ставала на коліна й молилася за дітей: за те, щоб їм було легко вчитися, за те, щоб у них з’явилися гарні друзі. Вона постійно сідала за кухонний стіл і писала їм підбадьорливі записки. Блокнотик із рожевим кошеням призначався для Кім, а з блакитним — для Емануеля. Марія завжди давала їм настанови телефоном, щоб вони гарно вчились і отримували задоволення.

Жінка ніколи не вважала себе матір’ю-одиначкою. «Бог — головний у цьому домі», — казала вона. Вона застелила коридор лінолеумом. Прикрасила вітальню фотографіями Кім та Емануеля і прикріпила колаж із фотографій над своїм ліжком, щоб бачити сни про їхнє нове життя в коледжах. Кім вступила до Гарварду, а Емануель — до університету штату Огайо за стипендією для обдарованих учнів.

Жінка знає, що не існує такого поняття, як мати-одиначка чи батько-одинак. Куратори-консультанти в старшій школі допомогли Кім обрати ті предмети, які їй були потрібні. Жінка з приватної школи неподалік допомогла дівчині потрапити на стажування. Випускниця Гарварду, яка вільно володіла іспанською, допомогла Марії примиритися з тим, що Кім їде вчитися до університету й покидає рідну домівку. Шкільний радник допоміг знайти необхідні стипендії.

Кім знає, що все почалося з її мами. «Вона зробила б для нас що завгодно, — розповідала дівчина. — Ми її світ, її всесвіт».

Після того як Кім побувала в Гарварді, вона сказала своєму кураторові: «Я зрозуміла, що зможу забезпечити мамі прекрасне життя».

Її мама сказала б, що її життя вже прекрасне.

Через чотири роки після нашої першої зустрічі Кім закінчила Гарвардський університет і отримала диплом із психології. Три дні потому Емануель закінчив університет Огайо та отримав диплом комп’ютерного інженера. Марія купила їм особливі подарунки в крамниці, де працює й досі, загорнула в подарунковий папір і поклала в пакети. Запрошення на церемонії вручення дипломів стоять біля мікрохвильової печі — жінка щодня ними милується.

Державний університет Огайо.

Гарвардський університет.

Марія притискає запрошення до грудей.

— Моє серце сповнене щастя! Я люблю своїх дітей!

З цього все й починається.