Урок 34 Обмірковуй свої слова. Стеж за тим, що говориш і пишеш

Перш ніж сказати щось про когось, запитай себе:

Це добрі слова?

Це правда?

У цьому є потреба?

Відповідь на ці три запитання проілюструє істину «Мовчання — золото» для більшості людей, включно зі мною.

Нещодавно проводилася національна соціальна рекламна кампанія, метою якої було відмовитися від пліток. Героями роликів стали Том Круз, Ґолді Хоун і Бет Мідлер.

А в Огайо один місцевий рабин розпочав кампанію «Слова здатні зцілювати», закликаючи людей уникати лашон-ара (негативу в мовленні). Ця кампанія охопила всю країну. Рабин Хаїм Фельд називає плітки найулюбленішою справою більшості американців. І він хоче покінчити з вербальним насильством.

Рабин визначає лашон-ара як «будь-яку форму усного мовлення (включно з плітками), яка може завдати шкоди іншій людині, наприклад психологічних травм, фінансових втрат, фізичного болю, заплямування репутації або зниження оцінки людини в очах інших».

Його ініціативу підхопили й інші. На автівках з’явилися наклейки: «Постав гальма на лашон-ара». Одного разу я сиділа в кав’ярні, а за сусідній столик сіло троє людей. Вони розмовляли, а коли одна жінка почала критикувати відсутню особу, чоловік, який сидів навпроти неї, підняв руки, щоб припинити це, і сказав: «Нам не слід про неї говорити. Її тут немає, а отже, вона не може себе захистити».

— Але ж це правда! — заперечила жінка.

— Усе одно це неправильно. Це лана харан — ота єврейська штука. Ми не повинні це робити, — похитав головою чоловік.

Але жінка не вгавала, і тоді чоловік знову похитав головою і повернувся в інший бік разом зі своїм стільцем.

Нещодавно моя подруга почала пліткувати, але вчасно схаменулася: «О, ні, я знову роблю це лошер хора! Господи, як же це важко!».

Це лашон-ара, і я борюся з ним протягом усього свого життя. Ви навіть не уявляєте, як мені хочеться розповісти комусь про колегу, якого бачили в стрип-клубі. Але я цього не роблю. Поки що.

Фельд зауважує, що більшість людей пліткують, щоб зміцнити дружні стосунки, продемонструвати свою дотепність, приховати брак розмовних навичок, помститися комусь або когось вразити. Якщо його кампанія буде успішною, плітки можуть стати так само соціально неприйнятними, як куріння. Але опору не уникнути! Деякі люди ображаються, коли кажеш їм, що не хочеш слухати плітки. Вони переконані, що пліткувати можна, якщо це правда чи якщо плітки можуть когось розважити.

Цей рабин хоче, щоб ми підняли наші стандарти. У його книжці «Слова здатні зцілювати» можна знайти такі поради:

Коли чуєте образливі жарти, не повторюйте їх і намагайтеся не сміятись. Коли відчуваєте бажання пліткувати, прикусіть язика, змініть тему або йдіть геть. Жартуючи, спитайте себе, за чий рахунок ви це робите. Коли хтось запитує: «Чи ви чули про…», відповідайте щось на кшталт: «Ні, і, мабуть, мені краще взагалі про це не чути». Не повторюйте нічого, під чим не поставили б свого імені.

Але якщо це вас не зупиняє, може, зупинить іспанське прислів’я: «Хто пліткує з тобою, той пліткує і про тебе». І це лякає.

Ти ніколи не усвідомлюєш, який ти насправді пліткар, доки не спробуєш зупинитися. Спочатку намагаєшся «впіймати» себе щоразу, коли дозволяєш собі зауваження щодо людини, яка тобі справді подобається. Потім забороняєш собі пліткувати про людей, які тобі не до вподоби. І нарешті розумієш, що тобі некомфортно, коли хтось починає про когось пліткувати.

Це нагадує відмову від куріння. Люди, які раніше викурювали пачку цигарок на день, відмовляються від цієї звички, а потім дратуються щоразу, коли відчувають дим чужої цигарки.

Плітки — це звичка, від якої дуже важко відмовитися. Коли когось «опускаєш», почуваєшся вищим — і це триває секунд п’ять.

Спробуй зупинити це. Я сіла на «дієту без пліток». Якщо ти переконаний або переконана, що кинути курити складно, спробуй припинити пліткувати. Ти навіть не уявляєш, наскільки сильною є твоя залежність, доки не почнеш утримуватися від пліток. Відмовитися від п’яти негативних думок важче, ніж позбутися кількох зайвих кілограмів!

Наприкінці першого тижня я зазнала ганебної поразки. Я просто не могла не розповісти подрузі про те, що думаю з приводу виховання дітей нашою спільною знайомою. І не втрималася від зауваження, що жінка у великому барвистому светрі дуже нагадувала святкову коробочку.

Якби ж то Фельд винайшов спеціальний пластир, завдяки якому в нашу кров потрапляли б позитивні думки — і рухалися до нашого мозку. Я міркувала над тим, щоб одягти гумовий браслет на зап’ясток і смикати його щоразу, коли кажу щось на кшталт: «Який дурнуватий вигляд має чоловік, що зачісує тонке, мов зубна нитка, пасмо волосся на своєму лисому черепі!» Та який там браслет… У мене рука відпала б!

Можливо, я народилася критиком, адже у великій родині «вижити» може лише найдотепніший. Доводиться розвивати в собі вміння сміятися з інших — особливо коли зростаєш серед старших братів і сестер, які кажуть, що тебе всиновили, або ж хочеш відігнати від себе молодших — бо інакше, якщо не будеш злою, вони бігатимуть за тобою хвостиком.

Батько всіляко боровся з лихослів’ям. Єдиний телефон у нашому домі — а в родині було одинадцять дітей — стояв на його письмовому столі у вітальні. Щоразу, коли тато чув, що я погано говорила про тих, хто був популярнішим за мене (у старшій школі це були майже всі дівчата), він казав: «Це погано». І досить голосно — щоб людина на другому кінці теж це почула. У ще гіршому разі він міг спитати: «А ти змогла б сказати їй це у вічі, якби вона стояла перед тобою?»

Мама мені не допомагала. Вона давала настанови: «Якщо не можеш сказати про людину доброго слова, краще взагалі мовчати». Ох, матусю, якби ми обрали цю філософію, то нагадували б ченців, які дотримуються обітниці мовчання.

Я не одна така. Просто визнай це. Зізнайся — тобі ж приємно трішечки попліткувати? Це одне з маленьких гріховних задоволень нашого життя.

Щоб трохи себе виправдати, скажу, що я не настільки погана, як деякі люди, котрі починають кожне речення зі слів: «Не знаю, правда це чи ні, але…» Принаймні я дотримуюся певних стандартів. Плітка має бути правдивою, щоб я могла передати її далі. У мене є репутація, яку я ціную. Хто захоче слухати брехливу плітку?

Ось такими були мої — насправді дуже низькі — стандарти, аж поки добрий рабин не дав мені «їжу для роздумів». Корисну, як брюссельська капуста, але ж і смачною її не назвеш. Він запропонував мені оті три запитання, які варто поставити собі, перш ніж я розкрию рота. Більша частина того, що я кажу, не витримує вже другого з них.

Я не впевнена, що зможу ось так обмежувати себе повсякчас, та принаймні я скоротила обсяги. Протягом другого тижня «дієти» моє мислення все ще тяжіло до критики, однак я створила внутрішню кнопку «редагувати». Замість того щоб випускати назовні кожну думку, що збиралася видутися з мого рота, як булька жувальної гумки, я почала робити невелику паузу. І в цей час моя свідомість прокидалась і казала: «Не роби цього».

На третьому тижні мій розум заповнили позитивні думки, і тільки дві з кожних п’яти негативних думок діставалися до мого рота.

«Дієта» не була ідеальною, але я відчуваю неабияке полегшення.