Методики дослідження сприймання

Методики дослідження сприймання

Методика дослідження спостережливості

Мета дослідження: встановлення рівня розвитку спостережливості.

Матеріали та обладнання: два нескладних за сюжетом і кількістю деталей малюнки, однакові майже в усьому, крім заздалегідь передбачених малопомітних десяти відмінностей. Ці відмінності полягають у тому, що немає чи інакше розташовано деякі деталі на одному з малюнків порівняно з іншим. Окрім малюнків, потрібні папір для записів, ручка й секундомір.

Процедура дослідження

У дослідженні спостережливості може брати участь один досліджуваний або група за умови, що малюнки будуть достатніх для зорового сприймання розмірів і їх можна прикріплювати на дошці чи на стіні. Обидва малюнки демонструються досліджуваним

одночасно протягом 60 с, тобто 1 хв.

Інструкція досліджуваному: «Вам буде показано два малюнки. Уважно роздивіться їх і знайдіть, чим вони відрізняються. Час сприймання малюнків обмежується однією хвилиною. Після команди «Стоп!» малюнки закриють, а Ви залишите на папері помічені Вами відмінності. Якщо все зрозуміло, то починаємо!»

Після демонстрування малюнків та запису знайдених відмінностей досліджуваного просять зробити звіт. Він дозволяє визначити, чи добре було видно деталі малюнків і чи задоволений досліджуваний результатами своєї спостережливості.

Обробка та аналіз результатів

Мета обробки результатів — визначення коефіцієнта спостережливості. Для цього дослідник підраховує загальну кількість названих відмінностей, від якої віднімає кількість допущених помилок, тобто вигаданих відмінностей. Отримана різниця ділиться на кількість фактично наявних відмінностей, тобто на 10.

Аналіз результатів здійснюється через зіставлення отриманого коефіцієнта спостережливості з максимально можливим, тобто з одиницею. Чим ближче коефіцієнт до 1,0, тим вищий рівень спостережливості досліджуваного. Коефіцієнт у межах 0,5–0,9 вказує на середній рівень спостережливості, менше 0,5 — спостережливість низька або слабка.

Спостережливість піддається розвиткові через тренування. Можна скласти програму розвитку, підібравши спеціальні вправи для поліпшення спостережливості. Основним моментом у таких вправах є установка на відшукування якомога більшої кількості ознак предметів, явищ у ситуації короткотривалого сприймання.

Методика дослідження сприймання часу

Мета дослідження: визначення ступеня точності сприймання коротких проміжків часу.

Обладнання: секундомір і таблиця-протокол дослідження.

Процедура дослідження

Дослідження сприймання часу проводиться в парі (досліджуваний та експериментатор) і передбачає десять дослідів, у кожному з яких досліджуваному пропонують визначити заданий проміжок часу без підрахунку і без використання годинника. Правильність оцінки проміжку часу експериментатор визначає за допомогою секундоміра. Проміжки часу можуть бути, наприклад, такі: 30 с, 60 с, 120 с та ін.

Інструкція досліджуваному: «Вам буде запропоновано, не користуючись годинником і не рахуючи про себе, визначити

заданий відрізок часу. Сигналом початку сприймання часу буде удар олівцем по столу, а завершення — піднімання руки чи команда «Стоп!»

У таблиці-протоколі експериментатор записує заданий для визначення відрізок часу і фактично названий досліджуваним, який той прийняв за заданий.

Відрізок часу, запропонований для оцінки, відмічається в графі С у секундах; фактичний час, також у секундах, — у графі А.

Обробка результатів

Точність оцінки часу визначається для кожного досліду окремо за формулою

де Кт — коефіцієнт точності оцінки часу;

А — фактичний часовий інтервал, який минув з початку оцінювання досліджуваним заданого часового відрізку;

С — часовий інтервал, запропонований для оцінки.

Аналіз результатів

Під час аналізу результатів дослідження важливо визначити, у якому співвідношенні до 100 %, менше чи більше, перебувають коефіцієнти точності оцінки часу досліджуваного. Якщо в усіх дослідах досліджуваний має коефіцієнт більший за 100 %, то часові відрізки він недооцінює. Якщо його коефіцієнти менші 100 %, то часові відрізки він переоцінює. Чим ближчі коефіцієнти до 100 % (наприклад, 80 % — 110 %), тим вища точність оцінки коротких проміжків часу.

Люди відрізняються за типологією оцінки часових інтервалів, однак деякі з них короткі інтервали часу (до хвилини) переоцінюють, а інтервали більші за хвилину, навпаки, недооцінюють.

Щоб встановити причини недооцінки чи переоцінки часових

інтервалів, ми радимо повторити досліди, ускладнивши їх інструкцією з додатковими вказівками. Наприклад, потрібно визначити заданий інтервал часу, називаючи, при цьому літери алфавіту. Введення інструкцією ще однієї мети діяльності змінює оцінку досліджуваним часових інтервалів. Час у цьому разі для досліджуваних, як правило, стає менш помітним, тобто вони, займаючись іншою справою, його недооцінюють. Знаючи особливості сприймання та оцінки інтервалів часу, можна розробити систему прийомів, що будуть корисні в моменти вимушеного очікування: очікування транспорту, зустрічі, подій тощо. Знята при цьому психічна напруженість — один з моментів самовиховання і навчання саморегуляції.

Гра-дослідження

Мета: актуалізація суб’єктивної картини сприймання; можливість проаналізувати, вербалізувати, упорядкувати, підвищити рівень усвідомлення теоретичних знань на практиці.

Матеріали та обладнання: 20 дрібних предметів (наприклад: ключ, значок, іграшка з «Кіндер-сюрприз», ґудзик, нитка, цукерка, лінза, пазли, гіпсова фігурка, свічка, вата, шматочок хутра, цвях, надувна кулька тощо), пов’язка для очей, папір, ручка.

Процедура проведення гри (дослідження): дослідження проводиться у невеликій групі (5–7 осіб). Група обирає спостерігача (ведучого), який контролює та записує результати дослідження.

Перед дослідженням спостерігач зав’язує очі досліджуваному.

Інструкція: «Поверніть руку долонею догори. Під час дослідження у Вас будуть виникати певні відчуття. Дайте словесний опис ваших відчуттів і їх синтезу у певний образ сприймання».

Спостерігач фіксує словесний звіт досліджуваного.

Аналіз результатів: аналізуючи результати, важливо обговорити суб’єктивний досвід кожного з членів групи щодо створення образу сприймання. З’ясувати, як створювався образ, чи усім це вдалося, які фактори на це впливали, чи вдалося на практиці переконатися у тому, що сприймання — це пізнавальний психічний процес, що виявляється у цілісному відображенні предметів і явищ, що виникають при безпосередньому впливові подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів і який пов’язаний із попереднім досвідом; осмисленням того, що сприймається; уважністю і спостережливістю.