УВАГА

УВАГА

Учені підрахували, що людський погляд переміщується за день 100000 разів. Уявіть собі, що ці переміщення ніяк не пов’язані між собою, зовсім безцільні і некеровані. Наряд чи спостерігач зуміє розібратись у такому хаосі вражень.

Тому йому потрібен своєрідний «компас», який би вказував напрям спостереження. Роль такого «компаса» виконує увага. Отже, щоб навчитись спостерігати, необхідно навчитись бути спостережливим. Увага необхідна і для нашого слуху. Так, у шумному натовпі ми виокремлюємо звернену до нас мову і розуміємо її, а диригент здатен чути у звучанні оркестру навіть окрему скрипку.

Якщо попросити декілька людей, які спостерігають одне й те ж явище, розповісти про нього, то кожен зробить це по-своєму.

Чи можна виховати увагу та спостережливість у кожної людини, чи це виключні якості окремих щасливчиків? Скажемо твердо, що людей, зовсім позбавлених уваги, не існує, так само як не існує людей, які б зовсім нічого не робили. А будь-яка дія вимагає уваги, і людина, яка виконує її, на чомусь зосереджує увагу, контролює себе, щось запам’ятовує і може про це розповісти. Але так само як немає людей, зовсім позбавлених уваги, немає і таких, які б спрямовували свою увагу на усе без розбору. Тому дуже наївними виглядають спроби деяких людей виховати у собі просто увагу, а не увагу до якоїсь певної справи.

У космічному кораблі «Восход» були три космонавти — В. Комаров, К. Феоктистов і Б. Єгоров — льотчик, вчений та лікар. Усі вони були достатньо уважними, усі хотіли якнайбільш побачити та запам’ятати. Звичайно, багато у їх розповідях співпадало, але були й відмінності — кожен краще бачив те, що ближче його інтересам, справі всього його життя. Космонавти корабля «Восход» писали: «Ми усі милувались горами, але найбільше вони привертали увагу Бориса Єгорова. Він альпініст, і, можливо, йому хотілось би піднятись на ті вершини, які ми бачили з космічних висот».

Але якщо немає людей, зовсім позбавлених уваги, то чому так часто доводиться чути скарги на відсутність уваги чи на слабкість уваги? Між цим навіть діти дошкільного віку можуть протягом декількох десятків хвилин досить зосереджено займатись якоюсь справою. Причина схожих скарг приховується в тому, що людині не хочеться займатись малоцікавою для неї справою.

Адже майже будь-яка справа до тих пір, поки нею не почнеш займатись, видається нудною. Кожен знає, що в багатьох книг найменш цікаві перші сторінки. Однак часто, прочитавши усю книгу, ми повертаємось до нецікавих перших сторінок. Не випадково старовинне прислів’я говорить: «Лиха біда — початок». Саме тому й існує уявлення, що увага — це завжди деяке зусилля чи навіть насилля над собою. Але коли людина уже захоплена цікавою справою, вона не менш, а часом і більш уважна, ніж тоді, коли докладає зусиль.

Зусилля — це зовсім не обов’язковий супутник уваги. Це швидше супутник на початку шляху. І чим далі людина йде цим шляхом, тим їй цікавіше і тим менше вимагається зусиль. Більше того, зусилля можуть знадобитись для того, щоб відірвати її від справи, що стала цікавою для неї. Часто доводиться бачити, як люди, захоплені тією чи іншою справою, так заглиблені в себе, що не помічають того, що відбувається довкола. Зовні вони видаються неуважними, неспостережливими, але насправді їхня увага зосереджена на одній справі. Це вища міра зосередженості та концентрації уваги — умова, необхідна для творчості у будь-якій сфері, чи то науці, техніці чи мистецтві. І ця вища міра зосередженості — іноді її називають натхнення — ніколи не приходить сама. Тому, коли запитують, а як виховувати свою увагу, завжди хочеться відповісти: «Знайдіть якусь справу, візьмись за неї, подолайте перші труднощі, а далі справа поведе і вас, і вашу увагу». При цьому треба пам’ятати, що нецікавих справ немає, а є нудні люди, які не можуть знайти цікавої справи.

ЯК СТАТИ УВАЖНИМ

Привчити себе уважно працювати у найрізноманітніших умовах ось правильний шлях виховання уваги.

Потрібно навчитись довільно та цілеспрямовано спрямовувати увагу на певний об’єкт, не даючи себе відволікти стороннім подразником. Розвиток стійкості уваги людини пов’язаний із розвитком її вольових якостей: тому треба дисциплінувати себе, привчати навіть у дрібницях бути господарем своїх дій.

Більшу користь принесуть систематичні вправи в одночасному виконанні різних процесів. Робити це треба так, щоб загальне сприймання кожного об’єкта зберігалось досить добре водночас із другорядного виокремлювалось головне, на чому й концентрувалась би увага.

Тренування переключення уваги має йти трьома шляхами:

1. Тренування у швидкому переключенні уваги з об’єкта на об’єкт.

2. Тренування в умінні виокремлювати найбільш важливі об’єкти за рахунок другорядних.

3. Тренування у порядку переключення в тому, що образно називають виробленням «маршруту сприймання» (тобто навчитись

автоматично, завжди у певній послідовності переключати увагу з одного об’єкта на інший з метою отримання інформації чи виконання певних дій).

Кращий спосіб стати уважним — це ніколи не дозволяти собі робити якусь роботу неуважно!

РОЗЛАДИ УВАГИ

З патологічних проявів уваги слід вказати на такі: нестійкість; недостатня концентрація; порушення розподілу; уповільнення переключення; розсіяність.

Патологічні прояви уваги вивчені недостатньо, оскільки виокремлення уваги у самостійний пізнавальний процес багатьма дослідниками ставиться під сумнів.

Трапляються такі види патології уваги:

1. Слабкість активної уваги (спрямованої зосередженості на вибраному об’єкті) — характерний симптом грубих органічних уражень головного мозку, астенічних станів. Досить помітно це при виконанні хворим тесту — віднімання від 100 по 7 чи 13. Вже після перших 2–3 правильних відповідей хворий починає помилятись, а після короткого відпочинку може знову давати правильні відповіді.

2. Підвищена зосередженість уваги — спостерігається при депресіях, коли увага хворих зосереджена на невеликій кількості уявлень, як правило, неприємного змісту; при соматичних захворюваннях; при іпохондричних неврозах, епілепсії, що пояснюється малою рухливістю (інертністю) нервових процесів при цих недугах.

3. Відвертання уваги — це характерний симптом маніакальних станів. При цьому порушується процес зосередження, що є підґрунтям активної уваги. Переважає пасивна увага (мимовільна), об’єктом якої бувають другорядні предмета і явища.

У дитячій практиці виокремлюють синдром дефіциту уваги. Його ознаки:

— неспокійні рухи у кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, «звиваються»);

— неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно;

— легке відволікання на сторонні стимули;

— нетерплячість (ледве дочікується своєї черги під час ігор і різних ситуацій у колективі);

— схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця запитання;

— труднощі при виконанні запропонованих завдань (непов’язані з недостатнім розумінням чи негативною поведінкою);

— труднощі підтримання уваги при виконанні завдань чи під час ігор;

— частий перехід від однієї незавершеної дії до іншої;

— неможливість гратись тихо і спокійно;

— балакучість;

— схильність заважати іншим, «докучати» оточуючим (наприклад, втручатись в ігри інших дітей);

— зовнішні прояви незосередженості на звернене до людини мовлення;

— схильність губити речі, необхідні в школі і вдома (наприклад, олівці, іграшки, книги тощо);

— часте здійснення небезпечних дій (недоврахування наслідків). При цьому не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по боках). (1. Патопсихологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Мартинюк І.А. — Гусятин, 2006. — С. 33–34; 2. У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт. — упоряд. О.В.Тимченко, В.Б.Шапар. — Харків: Прапор, 1997. — С. 122–124).