МОДУЛЬ ІІІ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

МОДУЛЬ ІІІ

ТЕОРІЯ ТЕМПЕРАМЕНТІВ. ТИПОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ Е. КРЕЧМЕРА

Поняття «темперамент» є для нас не строго встановленим, а лише евристичним терміном, який повинен стати відправним пунктом для головного диференціювання біологічної психології.

Темпераменти обумовлені гуморальним хімізмом крові. Їх тілесний представник — апарат мозку і залоз. Темпераменти становлять ту частину психічного, яка ймовірно за гуморальним шляхом, знаходиться в кореляції з будовою тіла. Темпераменти, даючи чуттєві тони, затримуючи і стимулюючи, проникають в механізм «психічних апаратів». темпераменти, на скільки це можливо емпірично встановити, очевидячки, впливають на такі психічні якості: 1) психестезію — надмірну чутливість або нечутливість до психічних подразнень; 2) забарвлення настрою — відтінок задоволення і незадоволення в психічному змісті, насамперед на шкалу веселого або сумного; 3) психічний темп — прискорення або затримка психічних процесів взагалі й їх спеціального ритму (що чіпко тримається, несподівано зіскакує, затримка, утворення комплексів); 4) психомоторну сферу — загальний руховий темп (рухомий або флегматичний), а також на спеціальний характер рухів (паралічний, швидкий, стрункий, м’який, закруглює).

Необхідно емпірично встановити, що сили, які впливають на всі ці чинники, очевидно, мають значення для утворення типів уявлення, для того, що ми називаємо інтелектом і психічним нахилом. Ми вже звертали увагу на це в окремих розділах, особливо з приводу учених і художників. Ми ще не в змозі встановити, у якому ступені діють при абстрактному і наочному мисленні, оптичних і акустичних уявленнях вплив темпераменту і структурні особливості спеціальних мозкових апаратів. Тим більше за наявності можливості, що гуморальні дії гормонів здійснюють впливи на атомну будову мозку і на будову тіла взагалі, внаслідок чого це питання набуває надзвичайної складності. Тому правильно групувати поняття темпераменту навколо психічних інстанцій, які легко реагують на гострі хімічні дії як екзогенного (алкоголь і морфій), так і ендогенного характеру, отже, навколо афектної і загального психічного темпу.

Зокрема, з приводу біологічної основи наших уявлень про темпераменти варто сказати наступне: мозок залишається завершальним органом для всіх дій, що відносяться до темпераменту, навіть тих, які виходять від хімізму крові. Експериментальні спостереження над травмами мозку показують, що безпосередні дії на мозок можуть викликати різкі зміни темпераменту. Цей очевидний факт варто особливо підкреслити, щоб не впасти з анатомічної однобічності в гуморальну, тим більше що при сучасних течіях така небезпека існує. У даний час ми не можемо вирішити питання, наскільки мозок разом із властивостями завершального органу володіє ще первинними, активними функціями при виникненні таких психічних якостей, як забарвлення настрою і загальний психічний темп.

Напрошується думка, що нормальні типи темпераментів циклотиміків і шизотиміків в емпіричній кореляції з будовою тіла можуть виникати аналогічною, паралельною гуморальною дією. Ми замість одностороннього паралелізму — мозок і душа — виставимо свідомо і вже остаточно інший — тіло і душа, метод мислення, який все більше і більше вкорінюється в клініці.

В усякому разі, ми легко можемо собі уявити, що темперамент людини, безвідносно до стану його мозку, залежить від двох хімічних гормонних груп, з яких одна пов’язана з діатетичною, інша — з психестетичною шкалою афектів, або, краще сказати, одна поєднується з циклотімічним типом, інша — з шизотимічним. У середньої людини, можна вважати, обидві гормонні групи змішані і співвідношення між ними мінливі, тоді як типові циклотиміки і шизотиміки з одностороннім посиленням однієї гормонної групи можуть виникати завдяки або окремим спадковим варіантам, або послідовному культивуванню їх серед певних сімей.

Темпераменти, таким чином, поділяються на дві великі конституційні групи — шизотиміків і циклотиків. В середині обох головних груп відбувається подальше розділення залежно від того, чи направлений циклотимічний темперамент більше до полюса веселого або сумного, а шизотимічний — до полюса дратівливого або холодного. Безліч індивідуальних відтінків темпераменту пояснюється вже діатетичною і психестетичною пропорцією, тобто тим відношенням, при якому, у межах того ж типу темпераменту, полярні протилежності переміщаються, нашаровуються один на одного і змінюватимуть один одного. Окрім пропорцій індивідуального темпераменту нас цікавлять його конституційні поєднання, тобто ті відтінки, яких набуває пануючий тип темпераменту в процесі спадковості завдяки елементам іншого роду.

Це багатство відтінків ще збільшується відмінностями психічного темпу. Тут перед нами емпіричний факт: веселі циклотиміки в той же час і рухомі, а представників темпераменту з депресивним забарвленням відрізняє спокійна повільність. Нам уже давно з клінічного досвіду відома щільна залежність між веселим збудженням, вихором ідей і психомоторною легкістю в маніакальній картині і депресією, затримкою мислення і волі в меланхолійному симптомокомплексі. У здорових циклотимічних темпераментів відомий настрій пов’язаний з певним психічним темпом, причому веселість і рухливість поєднуються з гіпоманіакальним типом темпераменту, тенденція до депресій і повільність — з похмурим типом темпераменту.

Навпаки, у шизотиміків не можна встановити такі ж стійкі взаємостосунки між психестезією і спеціальним психічним ритмом: у ніжних гіперестетів ми знаходимо дивовижну тягучість у почуттях і бажаннях і поривчастість у абсолютно байдужих. Отже, нам доводиться зустрічати всі чотири комбінації: як чутливу, так і холодну тягучу, поривчасту сентиментальність і примхливу байдужість.

Ми вже детально говорили про окремі диференціювання шизотимічних темпераментів. Гіперестетичні якості виявляються головним чином як ніжна сентиментальність, як тонке почуття у відношенні до природи і мистецтва, як такт і смак в особистому стилі, як мрійлива ніжність по відношенню до певних осіб, як надмірна чутливість і уразливість повсякденними тертями життя, нарешті, у грубіших типів, особливо у постпсихотиків і їх еквівалентів, як комплексна гнівливість. Анестетичні якості шизотиміків виявляються як різка, активна холодність або пасивна тупість, як звуження інтересів обмеженими аутистичними зонами або як непохитна байдужість. Їх поривчастість позначається то в нестриманості, то в примхах: їх наполегливість характерологічно виражається в різних варіантах: сталевій енергії, норовливості, педантизмі, фанатизмі, систематичній послідовності в мисленні і вчинках.

Варіації діатетичних темпераментів набагато менше, якщо залишити осторонь сильніші конституційні поєднання (кверулянтів, сперечальників, боязливих і сухих іпохондриків). Гіпоманіакальний тип разом із веселим проявляє і гнівливий настрій. Він варіює між швидкою запальністю, гарячим темпераментом, живою практичністю, метушливістю і сонячною веселістю.

Психомоторна сфера циклотиміків характеризується то швидкістю, то повільністю, але (не зачіпаючи складних, хворобливих затримок) завжди закругленістю, природністю й адекватною імпульсу формою міміки й тілесних рухів. Тим часом у шизотиміків ми часто зустрічаємо психомоторні особливості, насамперед, у значенні відсутньої адекватної безпосередності між психічним роздратуванням і моторною реакцією, у формі аристократичної стриманості, паралізованого афекту або, нарешті, тимчасової затримки — задерев’янілості або боязкості.

У комплексній установці життя і в реакції на середовище циклотиміки дають головним чином людей з тенденцією розчинятися в довколишній дійсності, людей відкритих, товариських, добросердних і безпосередніх, незалежно від того, заповзятливі вони або змістовні, спокійні або повнокровні. Звідси виникають повсякденні типи енергійних практиків або веселих марнотратників життя. Серед високообдарованих відносно художнього стилю ми зустрічаємо типи реалістів і душевних сердечних гумористів; відносно наукового способу мислення — типи емпіриків, що наочно описують і обмацують, а також умілих популяризаторів; у практичному житті — типи доброзичливого досвідченого посередника, живого організатора крупного масштабу і сміливого борця. Установка життя шизотимічних темпераментів, навпаки, схильна до аутизму, замкнутості, створення обмеженої індивідуальної зони, внутрішнього, чужого дійсності світу принципів і марень «Я» на противагу зовнішньому світу, до байдужої або сентиментальної самоти від людей або холодного перебування серед них без жодного контакту з ними. Серед таких людей ми знаходимо безліч дефективних типів: похмурих диваків, егоїстів, нероб і злочинців.

Серед соціально повноцінних типів ми знаходимо мрійників, що тонко відчувають, далеких від світу ідеалістів, ніжних і холодних водночас, аристократів форми. У мистецтві й поезії ми сприймаємо їх як художників форми і чистого стилю, як романтиків, що йдуть від світу, і сентиментальних ідеалістів, як трагічних патетиків аж до яскравого експресіонізму і тенденційного натуралізму, нарешті, як людей дотепних, іронічних і саркастичних. У їх науковому способі мислення ми знаходимо схильність до схоластичного формалізму і філософської рефлексії, містично-метафізичного і точній системі. Нарешті, з типів, які проникають в практичне життя, шизотиміки дають енергійної, непохитної, принципової і послідовної, владної натури, моралістів, чистих ідеалістів, фанатиків, деспотів і дипломатично гнучких людей холодного розрахунку. (Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2007. — С. 296–303).