3. Предмет психології як науки

3. Предмет психології як науки

Психологія має тривалу історію свого розвитку — з часів античності (розвивалась у межах філософії) і до наших днів. При чому становлення психології як самостійної науки пов’язують з кінцем ХІХ століття, коли активно розвивалась природнича наука. Офіційним роком заснування психології як самостійної науки вважають 1879, коли в Німеччині у місті Лейпциг Вільгельм Вундт відкрив першу психологічну лабораторію. У ній вивчались відчуття, сприймання, час реакцій людей на різні подразники. Відразу зазначимо, що предмет вивчення психології протягом історії її розвитку змінювався.

За зміною предмету вивчення психології у її розвитку виокремлюють такі періоди:

а) з античних часів до середини ХVІІ століття — предмет вивчення — душа: у працях відомих філософів (Геракліт, Демокрит, Аристотель, Платон, Анаксагор та ін.) ідеться про співвідношення душі й тіла, про складові душі, про її властивості, рівні розвитку тощо;

б) із середини ХVІІ століття до кінця ХІХ століття — предмет вивчення — свідомість: визначення свідомості як предмету психології бере свій початок з ідей Рене Декарта про те, що найсуттєвішим є те, що думає людина, переживає у кожен конкретний момент часу, а отже, досліджувати треба свідомість. Як метод дослідження запропонував інтроспекцію — самоспостереження. Вважав, що тільки сама людина може пізнавати себе;

в) початок ХХ століття — предмет вивчення — поведінка: поведінка як предмет психології постала у зв’язку з дослідженнями американських учених Едварда Лі Торндайка, Джона Брадауса Уотсона та ін. Вони звернули увагу на те, що вивчення свідомості з допомогою інтроспекції не дає достовірних результатів та ставить під сумнів їх об’єктивність. Тому вивчати потрібно те, що можна досліджувати з допомогою об’єктивних методів, наприклад, спостереження, а саме — поведінку;

г) ХХ століття і до наших днів — предмет вивчення — психіка, психічні явища.

Нині предметом вивчення психології є психіка та психічні явища як окремої людини, так і таких, що спостерігаються у групах.

Психіка — це властивість високоорганізованої живої матерії, яка полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, у побудові суб’єктом картини цього світу і регуляції на цьому підгрунті поведінки та діяльності.

Психічні явища на рівні окремої людини поділяються на такі види:

1) психічні процеси (первинні регулятори поведінки людини, мають динамічні характеристики: тривалість, стійкість, на їх підгрунті формуються певні стани, знання, уміння і навички людини):

— пізнавальні — процеси, пов’язані зі сприйманням і переробкою інформації: відчуття, сприймання, пам’ять, уява, мислення, мовлення, увага;

— емоційні: емоції, почуття;

— вольові: воля (найбільш яскраво проявляється у ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень, подоланням труднощів, управлінням своєю поведінкою);

2) психічні властивості (це найбільш істотні особливості особистості, що забезпечують певний кількісний і якісний рівень діяльності й поведінки людини): спрямованість, темперамент, здібності, характер;

3) психічні стани (характеризують стан психіки в цілому; мають свою динаміку: тривалість, стійкість, інтенсивність; впливають на хід результат психічних процесів і можуть сприяти чи гальмувати діяльність): піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, сум, стрес, релаксація та ін. Яскрава особливість психічних станів — динамічність (виняток становлять психічні стани, зумовлені патохарактерологічними особливостями або домінуючими характеристиками особистості).

Рівень розвитку психічних властивостей, особливостей розвитку психічних процесів, психічні стани, що переважають у людини, складають індивідуальність людини (її неповторність).

Психічні явища на рівні групи поділяються на такі види:

1) психічні процеси: спілкування, міжособистісне сприймання, міжособистісні стосунки та ін.;

2) психічні властивості: організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності та ін.;

3) психічні стани: конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість чи закритість групи, паніка та ін.